Торкнутися

Донедавна жінки ткали пряжу у всіх прибережних селах Гіресуна. Ткані мотузки й недоуздки в минулому використовували для перевезення вантажів і речей, а пізніше їх ткали як прикраси.

200-річне ткацтво Тамзара в районі Шебінкарахісар у Гіресуні представлено кольоровою бавовняною тканиною, яку плетуть з бавовни, льону й вовни. Її широко використовують у таких виробах, як-от шаль, шарф, пов’язка тощо.

У Гіресуні з різних дерев виготовляють деревину й лісоматеріали, речі для будинку, як-от «серенті», дахи з тонкими дошками, що називаються «хартама», кухонне приладдя, як-от каструлі, маслоробки, ложки, а крім того колиски й скрипки.

Довговічність і гострота ножів Гіресуна — їхня найбільша особливість. Їхні ручки виготовляють із самшиту. Ці ножі вирізняються своїм гострим лезом. Загостреність гострого, як бритва, леза дуже тривала.

Зазвичай у Гіресуні лісовий горіх використовують у виробництві кошиків, які називають «харар» і «шелек». У всіх селах Гіресуна, як і в усьому Східному Причорномор’ї, є люди, які вміють плести кошики. Виготовляють кошики різних розмірів для перенесення різного роду вантажу. Найчастіше в Гіресуні виготовляють і використовують кошики під назвою «шелек», які плетуть для збирання фундука.